"У війни не жіноче обличчя" - це книга, що розповідає про війну очима жінок. Молоді дівчата, які виконували різноманітні обов'язки: медсестри, пральниці, санінструкторки, саперки, снайперки, кулеметниці, кухарки - вони всі воювали поряд з чоловіками. У книзі вони відверто розповідають не лише про свою боротьбу з ворогом, але й про те, про що не звикли говорити. Вони розповідають про важкість перебування серед чоловіків, про те, як їм не вистачало жіночого одягу та білизни, про відсутність окремих жіночих приміщень та спальні, і як після війни вони ховали свої нагороди та соромилися свого військового минулого через агресію з боку жінок з тилу, які вважали, що вони зайшли в чоловічий колектив на передову для непристойних цілей та пошуку чоловіків. Книга також розповідає про те, як вони жили в скрутних умовах, але не зверталися по допомогу через страх за свою подружню перспективу, оскільки "інвалідну ніхто не одружить", але вони мріяли про весілля і справжнє кохання. Врешті-решт, всі вони були передусім жінками, тому що навіть на межі смерті від куль ворога вони думали про те, щоб бути красивими. Тільки жінки на війні могли виглядати як чоловіки, стріляти як чоловіки, але при цьому залишатися справжніми жінками всередині.
Электронная Книга «У війни не жіноче обличчя» написана автором Светлана Алексиевич в 2013 году.
Минимальный возраст читателя: 16
Язык: Украинский
Серии: Зарубіжні авторські зібрання
Описание книги от Светлана Алексиевич
Ця книга – про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками. Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків… І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще – великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками…
