"Цинковые мальчики" Светланы Алексивич рассказывает историю войны в Афганистане, когда с 1979 по 1985 годы наши советские солдаты гибли на чужой земле.
Фактическая история этой войны была тщательно скрыта, поэтому через средства массовой информации государство развернуло пропаганду необходимости и успеха "международной финансовой помощи дружественному народу Афганистана".
Однако, Афганистаннская война была для общества долгим времени неизвестна, она казалась гладкой с внешней стороны и, более того, почти бескровной. Тем не менее, газеты публиковали статьи об успешных военных операциях советских войск в Афганистане, где потери были на уровне наших военных. Напротив, все чаще возвращали домой в домовинках, обшитых цинком, погибших солдат, которые совсем недавно закончили среднюю школу. При посещении похорон , родные и близкие не могли узнать причину смерти своих детей. А те, кто вернулся из Афганистана живым, не могли приспособиться к мирной жизни. Так это война получила мифологический статус. На самом деле, это было временем скорби многих семей, когда они хоронили своих сыновей, братьев и мужей, молодых, полных жизни. И те люди, которые были этому свидетелями, позже написали об этом книгу "Цинковых мальчиков".
Электронная Книга «Цинкові хлопчики» написана автором Светлана Алексиевич в 2013 году.
Минимальный возраст читателя: 16
Язык: Украинский
Описание книги от Светлана Алексиевич
Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років – з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули наші радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану». В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне – майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались… Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу… Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей… А хто повертався живим – той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики… І не тільки тілом, але й душею.
